* Данный текст распознан в автоматическом режиме, поэтому может содержать ошибки
„гиевская Старина" сорок рок!в тому 127 своею родиною эаможньо не то горожанином, не то С1льським поме щиком. Але без якого-будь Д1ла та громадського оточення й прац,! не звик жити Олександер Степанович. Господар э нього не був великий, i справи господарськ! його мало цжавилн. Зовшшня постать його була надзвичайно характерна: на зрют високий, досить товстий, неповоротний i трохи незграбний, з обличчям i усм!шкою, що видавала добросерду його натуру, i з с!роблакитними очима, як! наТвно та дов^рливо блискотии по-за окулярами; виглядом CBOIM i поводженням вш дуже прнваблював до себе людей. У господ! його завше не переводилися люди—приятел1, знайом!, а пот1м—знайом1 знайомих, одвщувач!, i д о р о с л 1 и шдстаркуват!, i молод1, бо до студенства Ол. Степанович був дуже прихильний. Гостиншсть i учтивкть його була виключна й почасти перетворювалася кнколи в беэладне частування, як i учтя та трапеза в осел! Лашкевич!в були звлчайн! й безпереривш по всяк час i зо всякого j без усякого приводу—„для званих i для неэваних". Такий побут не був випадковий; з панського будинку села Брахлова, б1ля Новозибкова, вкуш з панами, челядннцями, конями, отравами, трунками та ршними примхами черева перейшли до осередку великого м!ста, на площу б и я оперивого театру звича&1 та Й самий уклад пом1щицького безладнього юнування. Проте Олександра Степановича не задовольняло* перебування на новому М1сщ, але в старому оточенню; не задовольняло воно й давшх його приятел!в, а молодь дивувало непорядними розкошами. Лашкевич все част!ш та част1ш, особливо ввечер!, залишав св1й чепурнин будинок i одв1дував знайомих однодумфв-тоеарицлв i попередшх друз!в n &ix скромних помешканнях; там точилися роэмсви на р1жн1 науково-л!тературш i громадськ! теми, а Ол. Степанович скаржився. що нема йому (iiflKo&i втдповщно! i серцю приемно&)& живо&1 праыд. В таких то бес!дах потроху Й доходили&до думки, що саме добре було б Лашкевичу пристати до справ украшського видавииптва. Мабуть приблизно в той час пригадую такий випадок. Якось на самому початку осени 1887-го року пов1домив мене один приятель, що по дороз! вщ консисторського бу динку, через Софшський майдан на Андрпвський узв^з i на Подиу аж до само! Ярославсько&1 вулипд в маленьких крамничках можна бачити силу старих nanepie, як! йшли на обгортання краму. Виявилося, що то були папери консисторського apxiey XVIII-ro в1ку; пзд той час конси стория перебудовувалася, i роб1тники-тесляри, повертаючися теля праш додому, забирали з собою оберемки беэзахисних nanepiB i по дороз! виышювали ix на оселедш, хл!б та тютюн. 3a6ir я збентежений шею чуткою до кабжету батька, де вже давно сид!в Олександер Степанович, i розпов!В цю пригоду. Лашкевич негайно витяг гаманця, дав п&ять кар бованцев на викуп по крамничках консисторських nanepie i, звертаючись до батька, сумно промовив: „Ось, як1 молодяки, Павло Гнатович, все-ж мають i св1Й штерес, i клопоти, i справи ц[кав1, а у мене н:чого того нема"&). I клопотання, i праця, i живий штерес були винайдеш. Про плани Ф . Лебединцева добре знав М1Й батько, турбувався за долю „Юевской Старины" i шдказав приятелев! думку взяти на себе видання часопису, що гинув- Лашкевич ш&лком захопився таким тдприемством, всупереч коиеридйшй ощадности i попередженням родини i знайомих, найб!льше з боку приятел!в-пом1Щик]В, як! його остер!гали, що видання журналу беэнадшне, нехорисне i приведе до розкладу без того порушеного рашш финансового стану. & ) Чостнну nanepie пощастило SHBHTH Й набути; тзншт Гх було передано переважно до apxi»y О . М. Лаяаревського, а грвбуввння консисторських nanepiB s того часу було р]шуче припннено.